КІЗІМОВІ КОРАЛІ

Віз Кізім плиту чавунну
Топку щоб ремонтувать.
Віз автобусом маршрутним,
Бо не зміг авто найнять.

То ж плита стоїть в проході,
Бо важка, як на руках.
Ну а люди, як всі люди,
Добираються в степах.

Нє-є, була б плита з картону,
Чи з фанери, чи з кори,
Кожен би сказав Кізіму:
-Із проходу прибери!

Але ця плита з металу,
Як коралі дзвін в вухах;
У мішку її не видно,
Але чутно на скачках.

А одна, пробач, роззява,
Все мостилась на ходу,
Наштирхнулась, спотикнулась,
І влупилась у плиту.

-Ой-йо-йой!- Заверещала
Як підстрелена вона, -
У мішку тут не коралі,
Тут плита із чавуна!

Ще зайшов дідок в автобус;
Хоч Кізіма і не знав,
Він мішок з плитою мацав
І допитливо спитав:

-Це які ж такі коралі
Ти везеш в степи везун?
Весь автобус хором крикнув:
-Обережно, то чавун!

Люди скрізь одно типові,
Як піщинки у піску;
Всім вбачаються коралі,
Якщо сховані в мішку.

Зліз Кізім. Таки доїхав
Кілометрів тридцять п'ять
Й потягнув плиту додому.
Буде зиму зимувать.

2021р.