КАЗОЧКА НА НІЧ

В дебрях Бугу - верболозах,
Де колись гуляв Мамай,
Де зимою сніг, морози,
Ну а влітку просто рай,
Заєць жив русак. По ходу
Моркву і капусту крав,
А вже цих коренеплодів
Дикий край багато мав.

Десь з херсонського лісхозу,
Заповіданого нам,
Втік вовчисько в зимні лози
Голоднющий, злющий в хлам.
Вовк ночами добирався
З півдня і аж  до тепер;
Він живого не цурався,
Що натрапив, те і жер!

Так надибав вовк на зайця,
Що жирок свій придрімав.
Сала в зайця на три пальці,
Навіть вуха не підняв.

Вовк із подиву спинився,
Дерти куцого не став:
-Ти хоч би перехрестився б,
Чи із ляку запищав?
Ну й ти, куций, розкормився!

Заєць пузико підпер:
-Що, злодюго, зажурився,
Ти ніколи жир не жер?
Ти голодний  на морозі?
В мене в пузі, бач, не чай.
Я й піднятися не в змозі;
До обіду приступай!

Вовк ще більше здивувався,
Ледве слину не вдавив:
-На дурний обід нарвався,
Хто тебе так розкормив?

-Ех, колись я був завзятий
І спортивний, Боже збав!
Взявся б ти мене піймати,
Облизня б тоді спіймав!
Бо колись за мной ганялось
Ціле військо, чи загін;
І стрілялось і кидалось
Хрін зна чимось навздогін!

Я тепер фігня фігурна -
Шерстяна свиня в пальто,
Все жую, аж в дупі дурно,
Й не ганя мене ніхто.

В цім степу живуть козаки,
Чи їх сучені сини,
Помостили свої сраки
Хто до баб, хто до казни.
Не вилазять навіть з хати;
Поховались, як блошва.
Їм впихають демократи,
А їм кайф, якби грошва.
Їм жиди ляп-ляп фанеру
Над Парижем політать,
Їм бандери в очі серуть...
А вони в отвіт мовчать.

Хто ж за мной буде ганяти,
Коли мазанка така?
Та, що скраю, якраз хата
Й поховала козака.
От і я у цьому созі
Пуля з сала відтепер;
Наче плиндик у навозі,
Краще б ти мене ізжер!

Вовк скривив падлючу пащу:
-Бридко їсти, як узнав,  
Хай із'їсть хтось інший краще...
Й вовк на північ пошугав.

2021р.